ГоловнаПро насПриродні особливостіДіяльністьПослугиНовиниФотогалереяСпівробітництвоКонтакти
Останні новини
12 жовтня 2018
ВІтання з Днем захисника України!

Сьогодні день Українського козацтва. Хочеться від щирого серця привітати усіх козаків з цим світлим днем: Покрови Пресвятої Богородиці, що відзначається щорічно 14 жовтня.

Ідея козацтва щільно переплелася з історією українського народу. І сьогодні козак - це не той, хто одягнений у шаровари. Козак, це перш за все, воїн за духом, але воюватиме він тільки за одну річ - свободу. То ж нехай прагнення волі та незалежності і надалі буде неодмінною рисою українських козаків.

Зі святом Вас, Слава Україні!

10 жовтня 2018
Заняття “Папір - наше багатство”

9 жовтня 2018 року начальником відділу еколого-освітньої роботи та рекреації НПП “Черемоський” Фрей Т. Ю. та провідним фахівцем з рекреації Волощуком В. В. на базі Киселицького ЗДО було проведено заняття “Папір - наше багатство” (до Міжнародного дня без паперу).

9 жовтня 2018
Заняття “Природні стихійні лиха”

08.10.2018р провідним фахівцем з рекреації НПП “Черемоський” Торак Х. М.  на базі Путильської ЗЗСО з учнями 6-А класу було проведено заняття на тему “Природні стихійні лиха” (до Міжнародного дня із зменшення небезпеки стихійних лих).

Корисні посилання

                Еколого-туристичний маршрут

                          "Дорогою до небес"

Наша піша прогулянка розпочинається в одному із най південніших сіл Путильського району Перкалаб. Виходячи від Перкалабського науково-дослідного відділення, ми переходимо через мостик, де протікає річка Сарата – бурхлива, чиста гірська річка, яка манить до себе музикою своїх струмків. Проходячи повз річку, ми потрапляємо до джерела з чистою, холодною питною водою, якою можна втамувати спрагу, та взяти з собою в подальшу, досить нелегку дорогу.

Далі ми потрапляємо на стару ґрунтову дорогу, якою починаємо підніматися вгору через молодий ліс.

Мабуть немає людини, яка б не побувала в лісі, побувавши не кожний зможе відповісти на запитання: «Що таке ліс?» Ліс — це не тільки легені планети. Він є невід’ємною складовою життєдіяльності людини. З давніх-давен людина використовує лісові багатства. Дерева виробляють кисень. Кожне дерево за день виділяє два кілограми кисню і надає змогу дихати шістдесяти чотирьом людям.

Ліс гостинно зустрічає всіх, хто шукає в ньому відпочинку, проте, йому самому потрібна безкорислива допомога. Він не може сам захистити своїх багатств або поставити лічильники. Таким «лічильником» повинна бути наша совість. На превеликий жаль, ще є люди, які вважають, що в лісі все дозволено: можна розводити багаття, залишати сміття, ламати дерева, топтати, рвати і знищувати рослинність.

Виходячи з лісу потрапляємо на полонину (лису гору).

Піднімаючись дорогою все вище і вище, ми підходимо до гори, яка має загадкову назву Млаковата. Гарна Карпатська вершина з якої відкривається панорама хребта Чорний Діл.  Пасмо Чорний Діл простягнулось на 6,0 км з півночі на південь і являє доволі симетричну гірську структуру, на 80 – 100 м нижчу за хребет Яровиця–Томнатик. Хребет Чорний Діл – це крайня пн.-сх. зона Мармароського масиву – стародавнього ядра Карпатської гірської системи з унікальними природними комплексами, субальпійським та альпійським типом рослинності. Тут зростає 49 видів рослин, занесених до Червоної книги України.

Загальний горбисто-хвилястий вигляд хребта Чорний Діл порушується гостроверхими стрімкими пірамідальними вершинами карбонатних кліпенів, найвиразнішими у вершинах Великого і Малого Каменів (1453,6 м н. р. м.), Молочнобратського карстового масиву (1475 м  н. р. м.) – цінне геологічне і карстово-спелеологічне утворення у тріасово-юрських вапнякових стрімчаках з найглибшою вертикальною шахтою Буковини і карстовими тріщинами, порожнинами, Сарати (1289 м  н. р. м.).

Саме тут в Карпатах можна побачити незабутні пейзажі як взимку так і літом. Вже давно доведено вченими, що свіже повітря, гарні пейзажі, хороший сон є запорукою здоров’я.

Дорогою до гори Яровиця ми рухаємося по однойменному хребту. Більшу частину хребта займають полонини, це створює умови для утримування великої кількості овець.

Характер господарської діяльності тутешніх мешканців зумовлений природніми умовами. Переважає тваринництво, особливістю якого є вигідний випас худоби на високогірних пасовищах – полонинах від травня до вересня.

Становище полонинників важке : у високогір’ї часті холоди, проливні дощі , грози, нерідко літньої пори випадає сніг. Праця триває від світанку до ночі, що вимагає від людини багато вмінь, сил, витривалості, а нерідко й мужності…

Однак для господаря-гуцула полонину насамперед уособлює вівчарство. На всіх етапах історії тут вівця відігравала дуже важливу роль. І не лише тому , що здатна одягнути й нагодувати людину, - ця тварина найраціональніше використовує гірскі пасовища.

У продовж віків склалася певна система в організації полонинського літування, яке безпосередньо координували «депутат», ватаг та пастухи.

Власник або орендар полонини – «депутат» організовував випас худоби на гірському пасовищі. Його обирала гірська громада, надаючи перевагу тим, хто міг гарантувати грошове відшкодування збитків  власникам худоби. Він укладав договори на оренду полонин, збирав гроші з кожного господаря  відповідно до кількості відданої ним худоби, дбав про створення всіх необхідних умов випасання – контроль за пастухами, оплату їм, чистоту пасовищ.

На кожній полонині працював певний коллектив пастухів – залежно від кількості худоби, що випасалася тут. По одному їх наймалося до кожної сотні овець.

За старшого був ватаг – найдосвідченіший, поважний вівчар. Він усім давав лад, вказував, де пасти, розподіляв їжу, кликав на обід і вечерю, порядкував переробкою овечого молока, виділяв газдам належні їм молочні продукти.

Літування на полонинах – це особливий спосіб самоутвердження, випробування на витривалість для людей, які не мислять свого життя без полонини. Їх не страшить погодні складнощі з грозами, дощем чи снігом, важка праця, підступи зловорожих духів і сил, бо тільки в полонині так мило серцю горянина.    

Частина пагорбів, якими ми проходимо, вкрита густими кущами чорниці, зрідка зустрічаються й малинники. Поївши лісових, екологічно-чистих ягід отримуємо заряд вітамінів та енергії на цілий рік.

Ідучи хребтом Яровиця, ми непомітно підходимо до однойменної гори Яровиці.

Гора Яровиця. Найвища точка Буковинських Карпат (1574м.). На піку гори встановлено хрест, який символізує найвищу точку Чернівецької області. Однак з неї дуже обмежена видимість. З трьох сторін поляна, де колись знаходився геодезичний знак, оточена відносно високими заростями смереки. Із відкритого західного схилу відкриваються краєвиди на гори Гриняву, долини річок Сарат та Білого Черемошу. Глянувши праворуч від хреста, ми побачимо гору Томнатик на якій височіють загадкові білі кулі. Саме до цих загадкових білих куль ми і прямуємо. Спускаючись вниз з гори і знову піднімаючись вверх, з кожним кроком  наближаємось до гори, яка має назву Томнатик.

Гора Томнатик. Висота гори Томнатик 1565 метрів. Пінявшись на цю гору нашому зору відкривається на перший погляд дивне та незрозуміле. Якісь будівлі в напівзруйнованому стані. Це залишилися будівлі старих військових казарм, порожні гаражі без техніки, напівзруйнований будинок офіцерських сімей, на півзруйновані каркаси куполів, все це примарно нагадує нам про те що колись тут знаходилась потужна військова частина під кодовою назвою «Памір». 

Даний засекречений об'єкт все ще криє в собі нерозгаданані таємничості. На горі Стій (1681м) на полонині Боржава теж  знаходилася радіолокаційна станція «РЛС П-40», аналогом якої  була РЛС на г. Томнатик. Дані радіолокаційні станції мали працювати разом " Боржава-Буковина ". Але РЛП  «РЛС П-40» на Томнатику через технічну несправність не запрацювала і контакту зі станцією на Боржаві так і не відбулося.

Бойове чергування на «Памірі» велося цілодобово. За радянських часів в найбільшому із куполів на г. Томнатик донині збереглася радіолокаційна антенна «П-14 Лена» – на той час велике досягнення у розвитку радіолокації метрового діапазону хвиль. Перешкодозахисна діапазонна РЛС дальнього виявленя «Лена» – була першою вітчизняною високопотенційною РЛС метрового діапазону. За цей проект, у 1959 році, колектив розробників, головним конструктором якого був Овсяников Василь Іванович, нагороджений Ленінською премією.  Ця станція в 1987 році зафіксувала проліт Матіаса Руста по всьому маршруту, аж до його приземлення на Червоній площі в Росії. Даний політ не змогли зафіксувати навіть РЛС країн Європи.                                         На сьогоднішній день, «П-14 Лена» – це єдина антена, яка уціліла на «Памірі». Вона призначалася для дальнього виявлення і вимірювання дальності та азимуту повітряних цілей. Варто також зауважити, що РЛС «П-14 Лена» могла експлуатуватися при температурі навколишнього середовища ±50° С та швидкості вітру до 30 м/с. " Адже люті морози і сильні вітри минулих років, що часто бували на вершині г.Томнатик наших Буковинських Карпат, добре давалися в знаки. Але цю чудо-техніку, карпатські вітри та перепади температур зовсім не лякали".   До того ж, РЛС знаходилася під радіопрозорим куполом типу РПУ-63У6Е. Під час суворих карпатським зим, поверхня цих велетенських білих куль могла витримувати снігове навантаження до 250 кг на метр квадратний.

Зі слів очивидців, останній солдат покинув базу «Памір» 5 листопада 1995 року.

З західної сторони гори відкриваються прекрасні краєвиди на Румунські гірські масиви, на яких навіть влітку можна побачити сніг.                                      Продовжуючи нашу пішу подорож наміченим маршрутом вздовж кордону загалом на захід і потрапимо в най південніше село Гуцульщини – Сарату. Поселення за радянських часів використовувалося як місце для виправних робіт. Сюди на лісоповал колись відправляли в’язнів.                                   На лісорозробках впродовж тривалого часу застосовувалися традиційні способи та прийоми , всі роботи виконувались вручну. Основним знаряддям праці лісорубів були сокири та пили. Сокири використовували для зрубування стовбурів дерев, обрубки сучків та кряжування (поділ очищеної колоди на окремі асортименти).                                                                                                        Ці примітивні знаряддя праці потребували і відповідних прийомів заготівлі деревини. Два лісоруби підрізали стовбур в бік необхідного напряму його падіння(робили надруб), вибивали клин, а відтак відрізали його повністю з протилежної сторони на вищому рівні від надрубу. Для полегшення падіння стовбура, в відріз поступово вбивали дерев’яні клини. Декілька лісорубів обрубували сучки, рубали гілки та окоровували деревину. Зрубану та розкряжовану стягували до купи за допомогою кінного трелювання і готували для транспортування вниз, звідки його можна було вивозити чи сплавляти ріками.                                                                                                         Горяни глибоко віруючі люди. На цю віру великий вплив має навколишній світ: красивий, таємничий і суворий. Тому наступним пунктом, який відвідаємо – церква в селі Сарата.    Маленька церква скоріш нагадує каплицю – невеличка дерев'яна споруда, яку збудували віруючі горяни високо в горах. Колись с. Сарата було досить густо заселене тому і служба правилась в цій церкві щонеділі. Та сьогодні нажаль жителів мало і служба правиться тільки 1 рас на рік. Сюди на Івана Купала до церкви з'їжається багато людей і майже закинуте село Сарата наче знову оживає. Весною 2012 року віряни провели невеличкий ремонт церкви.    Кляуза на річці Сарата. Кляуза (klause) – це гребля, гать на річках українських Карпат. Використовувались переважно для сплавляння лісу — проходження плотів (бокорів) маловодними гірськими річками. Вище кляузи утворювалося водосховище, на якому формували плоти. Кляузи були обладнані спеціальними воротами-шлюзами. Для спуску води з плотом та плотогонами (бокорашами) шлюз відкривали, і вода з водосховища бурхливим потоком мчала вниз, несучи зі собою пліт. Завдяки цьому пліт допливав до іншої клявзи або до достатньо повноводної річки, якою він міг без перешкод рухатися в долину. Така система діяла увесь рік, за винятком деяких зимових місяців. Клявзи були дерев’яними, лише основу робили з каміння. Донині в Карпатах частково збереглося лише кілька кляуз, наприклад кляуза в х. Перкалаб. Залишилися лише спомини про екзотичну трудову професію гірської річки у пам’яті, віршах і піснях про відважних плотогонів — бокорашів. Наступним пунктом, до якого приходимо - є Білий потік.  Схил з виходом на поверхню карстових джерел і формування вапнякових травертинів. Зростають рідкісні види рослин занесені до Червоної книги. Комплексна пам’ятка природи місцевого значення.                          

Прямуючи дорогою до с. Перкалаб наш погляд привертає гарний, гірський водоспад "Куртузіанський" (сикало) з чистою джерельною водою, якою можна втамувати спрагу та продовжуємо свій шлях до Перкалабського ПНДВ, де і завершується наш піший маршрут.

 

 

 

 

"Горами на велосипеді"

 Невелике прикордонне село ШЕПІТ на березі Сучави засновано 15 березня 1490 року село мало назву Шепіт-Камерал. Вузька грунтова дорога від Селятина до Шепоту проходить паралельно річці Сучава. Від річки дорога відокремлена колючим дротом: на протилежному березі річки – Румунія.

   Сучавський Гук. Цікавий нештучний водоспад висотою 6.4 метри (каскад) у верхівях річки Сучава пісковиках та вапняках у центрі села Шепіт Горішній.

    Шепітська Свято-Ільїнська церква. Знаходиться в центрі села Шепіт, має гарний екстер’єр у вигляді корабля.

    Церква Святого Іллі в Шепоті (1898р.). Комплекс дерев’яних споруд розташований на пагорбі в Північній частині села, помітно виділяючись на тлі довколишніх гірських ландшафтів. До його складу входять церква, дзвіниця та невисока огорожа з вхідною брамою під ґонтовим дахом. Елементи ансамблю вирізняються винятковою єдністю архітектурно-художнього вирішення, пов’язаного з використанням авторами окремих стилістичних засад і прийомів модерну.

   Іллівська церква, зведена 1898 р., має значні розміри, складний східчастий силует, а також нетрадиційні для буковинської архітектурно-будівельної школи криволінійні форми, властиві панівній наприкінці XIX - на початку XX ст. стилістичній течії модерну.

  Основу пам’ятки становлять прямокутна, дуже витягнута в поперечному напрямку назва та розташовані на схід і захід від неї прямокутні, але витягнуті вже у поздовжньому напрямку приміщення вівтаря (з дзвінницею та паламарнею з південного та північного боків) і бабинця. Стіни східного й центрального зрубів оперезані по периметру піддашшям на фігурних кронштейнах, в той час як бабинець оточений складнішою, арковою галереєю-опасанням. У композиції домінує центральна частина, увінчана монументальним двоярусним верхом комбінованої форми - восьмерик на четверику. Бічні притвори, як і приміщення бабинця та вівтаря, що перекриті пластичними каркасними дахами, підкреслюють головну роль нави у структурі будівлі. Різнобарвні різьблені карнизи та своєрідний ритм стрілчастих, складних за малюнком вікон надають екстер’єру Іллівської церкви декоративності. Не менш складна й структура інтер’єру пам’ятки, побудована на поєднанні висотного (над навою) та глибинного принципів розкриття внутрішнього простору. Висота центрального верху в інтер’єрі підкреслюється влаштуванням у головному вівтарі, бабинці та бічних вівтарях значно нижчого коробкового перекриття. Глибинне розкриття внутрішнього простору візуально посилюється появою в бабинці додаткових бічних аркад-галерей на різьблених стовпах.

  Пам’ятка є одним з най оригінальніших зразків церковному будівництві України, архітектури модерну в традиційному Дзвінниця, зведена одночасно з церквою, розташована на південь від неї. Це досить висока каркасної конструкції будівля, нижній ярус якої - четверик, підшальований дошками, а верхній - восьмерик, вирішений у вигляді відкритої аркади-галереї, з ефектною восьмигранною банею у завершенні. Пам’ятка відзначається вишуканими пропорціями та вмілим моделюванням форм, співзвучних монументальним формам Іллівської церкви.

   Гора Томнатик. Висота гори Томнатик 1565 метрів. На горі залишилися будівлі старих військових казарм, порожні гаражі без техніки, мало зруйнований будинок офіцерських сімей, на пів зруйновані каркаси куполів, все це примарно нагадує нам про те що колись тут знаходилась потужна військова частина під кодовою назвою «Памір». На даний момент приміщення однієї з казарм відремонтовано і в разі потреби всі охочі туристи мають можливість там заночувати та приготувати собі їжу. З західної сторони гори відкриваються прекрасні краєвиди на Румунські гірські масиви, на яких навіть влітку можна побачити сніг.

  Водоспад «Куртузіанський»

тип водоспаду - ступінчасто-каскадний;

утворений гірськими породами: піщаниками,вапняками та сланцями;

загальна висота – 3,5м.;

ширина кромки – 2м., русла – до 1м.;

вище за течією наявний еворозійний басейн;

водність 0,02м³/с, постійно функціонуючий;

методи оцінювання висоти дистанційний,витрати води окомірний;

наявність штучних (антропогенних) елементів – відсутні.

   Перкалабське нуково-дослідне відділення.

   Гірське  Око. Мальовниче « Гірське Око» - озеро природного походження розміщене в Черемошському лісництві. Гідрологічна пам’ятка природи. Вода в озері навіть при високій температурі повітря не прогрівається вище 12˚-14˚ С. Середня глибина озера  6-9 метрів.Утворилося в результаті зсуву глинистих порід, який перегородив русло невеликого потічка - притоки річки Яловичори (басейн Білого Черемошу). При витоці озера збудовано бетонну дамбу. Можливо, вона сприяє захисту водойми від обміління та заболочування.